Про необхідність реформи системи органів державної влади і управління
Цього року 24 серпня ми будемо святкувати 32 річницю Незалежності України. Для людини це вік певної зрілості, підсумування своїх кроків на життєвому шляху: чого вже вдалося досягти, над чим ще варто попрацювати, від чого відмовитися. Для держави – цей вік не такий великий, однак певні підсумки та висновки теж можна зробити.
Я добре пам’ятаю 1991 рік і той ентузіазм, який панував у суспільстві під час референдуму, коли 90% українців проголосували за Акт Незалежності, насправді ж підтримали вихід із Радянського союзу.
Листівки Народного руху повідомляли про наш надзвичайно великий потенціал, порівняно з Польщею, Німеччиною, Францією і т.д. Здавалося, що відділившись від Радянського Союзу, Україна одразу стане надпотужною і процвітаючою країною. Але, на жаль, не так сталося.
Давайте порівняємо цифри за 30 років існування нашої держави. Розглянемо ключові показники у 1991 та 2021 роках:
А) населення було 52 млн., а стало 41.
Б) валовий внутрішній продукт був 188 млрд доларів США, а став 130, або 69% рівня 1991 року, тобто зменшився на третину
В) частка України в світовому валовому внутрішньому продукту скоротилася у три рази із 0.5% до 0,16%
Г) рівень життя в 1991 році, валовий внутрішній продукт на душу населення, становив 3600 доларів, а у 2021 р. - 3100 доларів., або 86% рівня 1991 року.
За цим показником, Україна найбідніша країна Європи. У світі середній показник – це 11000 доларів, тобто втричі більше, ніж в Україні. У Європейському союзі це 34000 доларів, або в 10 разів більше, зокрема в Польщі - 15500 доларів, або в 5 разів більше аніж в Україні. Хоча в 1991 році було навпаки. А саме в Україні цей показник був вдвічі більшим від польського. Навіть у Молдові зараз вищий такий показник – 4400 доларів.
Які ж висновки можна зробити з вищенаведених даних?
Висновок 1. Щось не так, як потрібно, відбувається в українському суспільстві протягом всіх 32 років незалежності. Я б сказав, що воно хворе і добре було б визначити цей діагноз. А вже тоді підібрати методи лікування.
Висновок 2. Якщо нічого не міняти, то саме по собі нічого не зміниться.
Висновок 3. Суб’єктивний, мій власний висновок. Після війни українці не захочуть і не зможуть жити в довоєнних політичних і економічних реаліях. Найперше, тому що заплачена страшенно велика ціна за свободу і право на існування України – десятків тисяч життів. Крім того, відбувається швидка трансформація народної свідомості і формування української нації.
Отож виникає питання: ЩО? І ЯК? потрібно робити українському суспільству, щоб переломити наявну ситуацію і змінити своє життя на краще?
Перед тим, як відповісти, варто розібратися із тими першопричинами, які за 30 років привели Україну до таких плачевних наслідків.
На мою думку, причин є декілька:
А) історичні: століття поневолення, і як результат пасивність основної маси українців щодо державницьких процесів;
Б) ментальні: свідомість більшості українців була значно отруєна комуністичною ідеологією та радянською пропагандою упродовж 70 років. Тут яскраво видно відмінності між західною частиною України, яка була під радянською окупацією, вдвічі менше, ніж східна.
В) кадрові. Після 1991 року в усіх гілках влади залишились переважно старі кадри, виховані радянською політичною системою з її комуністичною ідеологією. Тобто незалежна Україна успадкувала і перейняла практично без змін стару радянську командно-адміністративну систему. А в подальшому це трансформувалося ще в гірше явище, яке називається кланово-олігархічна система влади.
Всі 30 років влада і народ були розділеними, а не єдиними.
Г) є ще ціла низка причин, але вони не такі суттєві. Натомість є основна першопричина, або домінуюча проблема України. І я її називаю – неефективна і недосконала система влади, або по-іншому «командно-адміністративна система».
Я роблю цей висновок на основі всього вищесказаного, а також на основі дуже простого прикладу: після завершення ІІ Світової війни, в 1945 році Німеччина була поділена на дві країни – ФРН та НДР. За десятиліття існування в одній республіці створили автомобіль «Мерседес», який загальновизнаний кращим автомобілем у світі. А в іншій – «Трабан» (щось подібне до нашого запорожця). Причина такої різниці не у ментальності німців, а у різних за ефективністю системах управління і влади. Підтвердженням цієї тези може бути й успішна діяльність українців за кордоном, коли вони потрапляють в більш ефективну управлінську систему. Тобто проблема не в самих українцях, а в недосконалій системі влади.
Отож виникає закономірне питання, а чи спроможні українці змінити наявну систему влади на кращу?
Я переконаний, що так і обґрунтую свою думку:
- помаранчева революція і революція Гідності показали, що українське суспільство швидко змінюється у кращу сторону і в Україні розпочалися процеси формування політичного суспільства, особливо серед молоді і людей середнього віку;
- війна запустила потужні процеси самоорганізації і проявила багато нових обличь справжніх українських лідерів серед військових, волонтерів і громадянського суспільства. А це готовий кадровий управлінський потенціал, який може і повинен зайти у владу після нашої перемоги. Адже він відповідає наступним критеріям: порядні, патріотичні та професійні (критерії трьох П для представників влади).
Яким же може бути післявоєнне майбутнє України?
Я розумію, що відповідей на це питання може бути чимало. Але хочу розглянути лише один варіант – найкращий для нас. А це капітальні реформи в органах влади і управління, які по іншому можна назвати як перезаснування української держави на інших началах і основах. Тобто нам потрібно створити нову унікальну модель соціально-політично-економічного устрою: більш досконалу, більш ефективну, більш духовну, більш моральну, більш справедливу ніж існуюча.
Українці нарешті мають визначитися у своїй місії, в національній ідеї, в національних цілях і розробити стратегічний план їх досягнення.
Ми, як народ, маємо визначитися із своїм майбутнім і усвідомити: ХТО МИ? Куди стратегічно рухаємося? Яке наше місце у світовій спільноті? Ми маємо стати самодостатніми як нація.
На завершення спробую описати деякі складові і якісні характеристики майбутньої моделі державного устрою. В цьому нам допоможе відповідь на питання:
В якій Україні ми хочемо жити?
1. У тій, де діють розумні Закони, спрямовані на благо людини і де всі рівні перед Законом. Де існує невідворотність покарання за порушення Закону.
2. Де дотримуються свободи та права людини.
3. Де людина та її інтереси, життя знаходяться в центрі діяльності державних органів. Де влада для народу, а не навпаки.
4. Де захищена Природа та їй надано право суб’єкта в юридичному захисті її прав, як єдиної живої екосистеми. Адже людина - частина Природи, а не її володар.
5. Де чисте повітря, вода, земля, їжа, де немає генно-модифікованих продуктів, хімічного забруднення землі, повітря, води.
6. Де розвинуті економіка та сільське господарство, фермерство.
7. Де процвітають міста та села з сучасною інфраструктурою.
8. Де відсутня корупція і максимально присутня соціальна справедливість.
9. Де є багаті, але немає бідних. А статки багатих зароблені чесно.
10. Де процвітають наука, культура, мистецтво, народна творчість, зберігаються традиції.
11. Де якісна медицина однаково доступна для всіх і спрямована на оздоровлення всієї української нації, що і є пріоритетом в її діяльності.
12. Де створені найкращі умови для життя, де ніхто не мріє про еміграцію. Навпаки – чимало охочих переїхати до України.
13. Де виховання і освіта діють як одне ціле і спрямовані на всебічне правильне формування особистості як Людини з великої літери.
14. Де мешкають направду щасливі люди. Адже індекс щастя народу є основним показником діяльності влади.
15. Де повністю змінені принципи формування влади із псевдо демократичного виборчого права на призначення посадовців всі рангів на конкурсній основі. Де їх заробітна плата залежить від конкретних соціально-економічних показників їх адміністративної одиниці.
16. Де духовно-моральні принципи життя суспільства ґрунтуються на вічних Божих законах. Їх визнано пріоритетними у формуванні всіх складових діяльності суспільства і всіх сфер життя людини.
17. Де в самій основі державного устрою і всіх сферах суспільного життя будуть задекларовані три основних закони:
· Закон філософії Єдності і співпраці замість діючих на сьогодні боротьби і конкуренції;
· Закон пріоритету духовної сфери життя людини над матеріальним (але не применшуючи значимість матеріальної складової в житті людини);
· Закон гармонійного поєднання суспільних інтересів і інтересів окремо взятої людини.
Щоб збудувати таке суспільство нам потрібно:
Розробити модель післявоєнного устрою України як цілісного проекту стратегій розвитку України на 5-10-20-50 років. При створенні такої моделі для кожної галузі суспільного устрою (освіта, економіка, медицина, політична система та інші) потрібно дати відповідь на три запитання:
А) Що із теперішнього у галузі є хорошого і перенести це у нашу майбутню модель державного устрою;
Б) Що, навпаки, ні в якому разі не можна брати у майбутнє;
В) Чого не вистачає для цілісності даного об’єкта.
Хотілося б детальніше зупинитися якраз на третьому пункті , а саме: чого саме не вистачає в Україні для щасливого і заможного життя:
1. Насамперед необхідна нова система виборів, яка унеможливить вплив олігархів і належних їм ЗМІ на волевиявлення українців. Повернення до мажоритарного принципу і відмова від політичних списків.
2. Засоби масової інформації мають бути контрольовані щодо того, які відомості вони транслюють, зокрема, щодо того, що впливає та формує світогляд людей. Це дозволить зупинити деградацію. ЗМІ мають належати суспільству, бути у спільній власності тисяч людей, а не одного олігарха.
3. Потрібен двопалатний парламент. Першу палату сформують 100 депутатів (по 4 з кожної області). Ці люди – духовно-моральні лідери свого регіону, їх обирають прямим голосуванням. Перша палата буде наділена не правом законодавчої ініціативи, а правом вето на законопроекти Другої палати. До неї мають увійти не більше 200 депутатів. Вибори 200 депутатів Другої палати краще зробити багатоступінчатими через уповноважених делегатів від територіальних громад та професійних колективів.
4. Слід мінімізувати, або і зовсім унеможливити захід бізнесу у владу. Нехай бізнес займається бізнесом, за своєю природою.
5. Вибори до місцевих органів влади мають відбуватися за принципом спільного проживання або професійним принципом, а також коли нижні ради делегують своїх представників у вищі.
6. Уся виконавча влада має бути професійна і підбиратися на конкурсній основі. У том числі й перші керівники. Чиновники мають отримувати високу платню, може навіть більшу, ніж бізнес-менеджмент. Формуватиметься зарплатня працівників виконавчих органів за формулами, зважаючи на кінцеві результати їхньої діяльності в регіоні без обмежень. Така система спільно з іншими заходами зменшить, а в майбутньому унеможливить корупцію.
Приклад такої системи виборів. Лікарня на зборах обговорює свого кандидата як представника (депутата) у територіальну раду, потенційні кандидати самовисуваються, вони презентують свої програми, дають відповіді на питання і т.д. Далі в колективі (можна і онлайн) відбувається рейтингове таємне анонімне голосування. На цьому перший етап завершується.
На наступному етапі новообрані депутати самовизначаються в профільні комісії і вибирають собі голову за аналогічною процедурою. Він стає вже штатним оплачуваним держслужбовцем і очолює дану профільну комісію, де всі її члени паралельно є членами конкурсної комісії, яка приймає на посади керівників медичних закладів. Тобто діє принцип: професіонали вибирають професіоналів. І так на всіх рівнях.
Для тих, хто не задіяний у професійній сфері, наприклад, пенсіонерів та інших дана система може працювати через ОСББ.
7. Наступний необхідний принцип: громада – це народовладдя, вона має долучатися до затвердження на своїй території посадовців у владі (судді, керівник поліції, прокурор і т.д.). Йдеться про принцип двох підписів. Перший – від вищого керівника і другий – від представника громади. Це і є вотум довіри. Відповідно громада має право відкликати посадовця через вотум недовіри, а також відкликати рішення територіальних органів влади, а в масштабах держави – закони.
8. Не варто відкидати принцип референдумів. За 32 роки був проведений лише один референдум. Варто було б проводити такі вивчення народної думки щодо значимих питань. Для прикладу, таких як продаж сільгоспземель.
9. Оцінювати ефективність діяльності органів влади варто не лише за рівнем ВВП. Це показник №2, а показник №1 – це індекс щастя.
10. Має бути запроваджений інститут громадян як співвласників держави і всіх її ресурсів і не всі українці є громадянами.
11. Потрібна заміна принципів і пріоритетів у виробничій царині. Тобто не продаж більшої кількості промислових товарів, а виробництво якісних. Якість товару підтверджується кінцевим споживачем, і в разі підтвердження виробник може розраховувати на державну підтримку. Зокрема, на нульовий відсоток кредитування.
12. Важлива тема - це продаж землі. Українці зараз не готові до цього питання і тому потрібно терміново відновити мораторій на продаж землі. Адже існує ризик, що її скуплять за безцінь наші або іноземні олігархи. Може бути так, як на початку дев’яностих років із ваучерами, які явились великим обманом українського народу і початком зародження олігархії.
13. Звісно ж вкрай необхідна податкова реформа та максимальне спрощення податків та звітних документів. Вони мають бути простими і зрозумілими.
14. Особлива увага в майбутньому слід приділити збереженню інституту сім’ї і відновленню її значимості для суспільства. Заборонити легалізацію та пропаганду одностатевих стосунків та шлюбів, а також перебування таких людей в органах влади.
15. Важлива тема – це виховання та освіта дітей та молоді. Адже стан будь-якого суспільства – це відображення ефективного чи неефективного етично-морального виховання, яке давало попереднє покоління своїм дітям. Наша майбутня система виховання і освіти має включати у себе:
- цілісне розуміння життя в 4 сферах (духовно-інтелектуальна, фізична, соціальна, матеріальна).
- розвиток духовного та фізичного здоров’я особистості
- компетентність (знання) з необхідних предметів
- здатність бути щасливим, що передбачає отримання навиків стресостійкості до викликів сучасного світу та пошук свого покликання.
Потрібно змінити методику подачі знань, від лекційного до триєдиного: лекція + дискусія (спілкування) + практичні заняття.
Потрібно розуміти, що у майбутньому світі через 10-20 років будуть конкурувати в першу чергу системи цінностей та системи знань.
Отож нам потрібно не перезавантаження влади, а перезаснування держави на нових, правильних началах і основах.
16. Важливо змінити саму парадигму розвитку українського суспільства із матеріально-духовного на духовно-матеріальну. Де в результаті правильного і ефективного устрою не лише матеріальне, а й духовне стане значимішим, набагато важливішим, ніж сьогодні.
17. Україна може і повинна народити нову цивілізацію.
18. Духовна місія України - дати світу нову унікальну модель соціального устрою, більш досконалу і справедливу ніж існуюча. В її основі будуть лежати загальнолюдські цінності: духовні, етично-моральні, природні, по суті своїй. Іншими словами – це вічні Божі цінності, які майже однаково відображені в основних релігіях світу. У цьому й полягає суть української національної ідеї.
19. Крім духовної місії, ще є і економічна місія України:
- розвиток аграрного сектору із застосуванням сучасних технологій, в першу чергу виготовлення кінцевого продукту;
- вільні економічні зони;
- ІТ-кластери;
- високотехнологічні кластери, включаючи космічний;
- енергетичний кластер;
- фармакологічний кластер;
- екологічні кластери, еко-туризм та інше.
В кластерах – нуль корупції, нуль бюрократії та нуль податків. Податкова система працює ззовні, прикладом можуть слугувати Нідерланди та Польща.
Впевнений та вірю, що все вищесказане є реальним і спільними нашими зусиллями та з Божою допомогою буде реалізовано в Україні.
Анатолій Жуковський