Обнуління було болісним. Ще нещодавно ти був впливовим бізнесменом, спілкувався з депутатами ВРУ, міністрами, бізнес – елітою кількох країн. А зараз думаєш, як звести кінці з кінцями. Єдине, що в мене залишилося після розставання з партнерами, була перша фірма у Кузнецовську. На той момент часу вона просто жевріла. Я не закрив її, тому що вона була першим моїм проектом, там працювали хороші люди, з якими ми разом починали, колектив, до якого я звик.
Я підживлював її фінансово з Києва, попри певні проблеми, які виникали в її діяльності постійно після мого від’їзду. Але коли повернувся, зрозумів, що юридично бізнес ще існує, а фактично це – дірка від бублика.
Це не дуже мене лякало, тому що зі мною був мій грандіозний досвід, який я здобув, працюючи у великому бізнесі. У київській команді я виконував функцію аналітика: готував угоди від початку до кінця і знав, як це робиться. Отже, потрібні були лише кошти.
Я передзвонив у Київ знайомому банкіру, з яким ми усі роки працювали разом. Попросив надати мені кредит, невеликі на той час гроші – щось десять чи двадцять тисяч доларів. Дуже добре пам’ятаю цю розмову. Він вислухав мене і сказав: «Я знаю твою ситуацію. Ми гарно попрацювали разом, заробили великі гроші, все було чудово. Коли ти визрієш укладати угоди, як зазвичай – на 10, на 20 мільйонів доларів, тоді подзвони мені. А поки що не можу тобі нічим допомогти». Більше я ні до кого не звертався, оскільки на цьому «бізнес – поверсі» є два правила: гроші не пахнуть і друзів у бізнесі немає.
Це стало для мене несподіванкою, але руки я не склав. Постягав звідусіль «останні копійки», щось позичив і зумів зібрати суму близько двох тисяч доларів. Ще у мене залишалася не зовсім убита вантажівка з причепом на 8 тон. Нею я поїхав на київський Пивзавод №1. Уклав із ними угоду і купив перших 400 ящиків пива, які ми разом із водієм завантажували до машини. У Кузнецовську продав через власний невеликий кіоск сто ящиків, а решту здав оптом іншим закладам торгівлі. Потім були Оболонь, Чернігівський пивзавод. Одним словом, я намацав нішу, яка дозволила мені організувати дуже швидкий обіг капіталу. Мої дві тисячі доларів оберталися чотири рази за місяць і давали дохід. Через кілька місяців ми причепили причеп і вже змогли возити 800 ящиків пива. Я купив ще один кіоск на 16 кв.м., а вже за рік кількість торгових точок збільшилася до чотирьох. Це був другий мій бізнес, який я стартував з нуля. За рік два – у справі крутилися 20 – 30 тисяч доларів, життя стало веселішим, усе повернулося на свої місця. Цікавим досвідом стало те, що ти, професор бізнесу, вимушений був повернутися на рівень 3 -4 класу середньої школи. Я послідовно побудував успішний середній бізнес, який на попередньому етапі дуже швидко «проскочив» і залишився вкрай задоволеним результатом. Це був другий момент Істини, коли я зрозумів, що бути олігархом – не моє. На календарі був 1995 рік.