Звернення "Просвіти" до краян

Рівненське обласне та міське об?єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка поширили заяву, у якій звертаються до своїх членів, які є прихожанами УПЦ МП разом з настоятелями церков приєднатися до Української Православної Церкви Київського патріархату та створити єдину Помісну Українську Православну Церкву.

Члени правління ГО "Інститут української національної ідеї" ознайомилися та підтримують дане звернення. Просимо своїх членів та прихильників також його підтримати та розповсюдити.

Публікуємо текст звернення без редагувань:

"Дорогі краяни, миряни! Ми живемо з вами в доленосний для України історичний період, період відновлення, відродження Української Православної Церкви.

Українська Православна Церква від Хрещення Руси-України в 988 р. була Митрополією Константинопольського Патріархату. На час, коли відбувалося Хрещення Руси-України у Святу Православну віру, московитів як етносу ще взагалі не існувало (етнічний субстрат сучасних росіян формувався лише у ХІ-ХІІ ст.). А перша згадка про Москву датована 1147 р. Юрисдикція Київської митрополії поширювалися на всі землі, які перебували під владою великих київських князів. А відтак Українська Церква є материнською для всіх Церков, які могли виникнути на теренах колишньої Київської митрополії.

Територія майбутнього ядра Московії спершу належала до Переяславського єпископства. Першою єпархією на ній стало Ростовське єпископство Київської митрополії, утворене лише в 70-х рр. ХІ ст. Московська митрополія виросла з Ростовського єпископства Київської митрополії.

У 1448 р. Москва розколола материнську Київську митрополію, самочинно проголосивши утворення на північно-східних землях колишньої Київської Русі окремої Московської митрополії. Після такого неканонічного утворення Московської митрополії її не визнавали у християнському світі понад 100 років і вона перебувала в ізоляції.

Перетворення в 1589 р. Московської митрополії на патріархат було досягнуто знову ж таки в спосіб далекий від канонічності. Константинопольського патріарха Єремію ізолювали в Москві на півроку, поки той з відчаю, не витримавши морального тиску, не висвятив московського митрополита на патріарха. Неканонічність проголошення Московського патріархату була настільки кричущою, що Константинопольський собор 1590 р. відмовився затвердити висвячення. Лише в 1593 р. Москві вдалося дотиснути східних ієрархів.

Проголошення Московського патріархату в 1589 р. не відбилося на юрисдикції Української Православної церкви, яка й далі перебувала під омофором Константинопольського патріарха. Але у Москві в 1650-х рр. з’явилася ідея перевести Київську митрополію під своє крило.

Підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові у 1685 р., порушувало всі церковні канони, бо на Київський Собор, на якому під шаленим тиском Москви було проголошено підпорядкування не з’явилися представники правобережних українських єпархій, а також Чернігівської єпархії на чолі з архієпископом Л. Барановичем). Більше того, «Соборна постанова» Константинопольського патріархату 1686 р. насправді не виводила Українську Православну Церкву з-під омофору вселенського патріарха, лише давала московському патріархові право намісника (екзарха) над нею.

Ця «Соборна постанова» Константинопольського патріархату 1686 р. була скасована у 1924 р. патріархом Григорієм VII, який зазначав: «Перше відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії та Православних Митрополій Литви та Польщі, залежних від неї, а також приєднання їх до Московської Церкви відбулося не по писаним канонічним правилам, також не було дотримано все те, що було встановлено відносно повної церковної автономії Київського Митрополита, котрий носив титул Екзарха Вселенського Престолу».

Декілька спроб вирватися з духовного полону Московії в ХХ столітті особливого успіху не принесли, однак вони заклали добрий фундамент для подальшої боротьби. Відродження Української Церкви в 1920-1921 роках під омофором священномученика Василія Липківського було першою спробою відродити Українську Церкву у нові часи. Однак упродовж 1930-1937 років увесь єпископат, священство та активні вірні УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква) були заарештовані, заслані та розстріляні НКВД. Напередодні Другої світової війни були ліквідовані майже всі храми УАПЦ в підрадянській Україні.

Друге відродження незалежної Церкви відбулося 1942 року, коли єпископи Польської православної Церкви з благословення арх. Полікарпа Сікорського відновили єпископат УАПЦ на законних підставах. Однак, рятуючи свої життя та готуючи майбутнє Церкви в нових умовах, єпископат та частина священників змушені були рятуватися від комуністів у США, Канаді, Австралії та Європі. Там Українська Церква продовжувала діяти до часу повернення на батьківщину в кінці 80-х на початку 90-х років ХХ століття.

Після проголошення Незалежності України з діаспори повернулося духовенство Української Церкви, а Церква носила історичну назву УАПЦ. Паралельно з цим в середовищі Російської Православної Церкви в Україні назрівали проукраїнські настрої. Вихід низки єпископів і священників з РПЦ та їх об’єднання в одну Церкву відбулося в червні 1992 року. Об’єднана Церква отримала назву Українська Православна Церква Київського Патріархату. Але паралельно в Україні продовжувала діяти УПЦ МП (Українська православна Церква Московського патріархату).

УПЦ МП претендує на наслідування Української (Руської) Церкви 988-1686 років, але така претензія безпідставна, оскільки УПЦ МП підпорядкована Російській Православній Церкві (Церкві іншої держави). А однією з умов автокефалії є політична незалежність народу.

У кінці вересня 2018 року Вселенська Патріархія оприлюднила дослідження історичних державних документів, у яких довела, що Константинополь ніколи не віддавав Київську Митрополію в канонічну територію Російської Православної Церкви. 09 листопада 2018 року відбувся Синод Константинопольської Православної Церкви, який прийняв декілька рішень. Серед них одне дуже важливе: «Підтвердити вже прийняте рішення про те, що Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України, скасував грамоту 1686 року про перехід Київської Митрополії під юрисдикцію Московського патріархату».

Дорогі земляки, так склалося, що частина з нас є парафіянами УПЦ МП. Зараз час прийняти для себе правильне рішення – разом з настоятелями церков приєднатися до Української Православної Церкви Київського патріархату та створити єдину Помісну Українську Православну Церкву. Надіємося, щоздоровий глузд кожного з нас буде на стороні України, що об’єднання додасть сили нашому народові, допоможе подолати ворога на Сході України, припинити війну, вернути анексований Крим та допоможе збудувати сильну незалежну Соборну Україну, країну добробуту для кожного з нас.

Тільки в єдності сила! Єднаймося! Слава Ісусу Христу!"